Особливості зображення козацького повстання 1625 року у працях польських істориків кінця ХІХ століття – 1939 року

Анотація

Вивчено специфіку підходів польських істориків, які працювали у період від кінця ХІХ ст. і до початку Другої світової війни, до вивчення та оцінок подій козацького повстання 1625 р., яке очолив Марко Жмайло. Визначено, що розглянуті праці польських науковців вказують на значний інтерес дослідників до проблеми історії козацького повстання 1625 р. Зауважено, що для вчених воно було важливим моментом, що засвідчував перехід від активної козацько-польської співпраці попередніх десятиліть до періоду збройної боротьби між ними, що переростала у міжнаціональний, соціальний та релігійний конфлікти. Наведено інформацію, що багато уваги дослідники приділяли причинам повстання, які вони вбачали у значному зростанні чисельності та сили козаків у перші десятиліття XVII ст. Констатовано, що для багатьох польських істориків це обумовлювалось і зростанням козацької самовпевненості, «сваволі» та «необґрунтованих бажань», а тому вимагало від влади їх силового впокорення. Встановлено, що дослідники часто намагалися віднайти причини повстання і в іноземних інтригах – у діях московських та турецьких агентів, підступах православного духовенства, що ненавиділо інші конфесії.

Зазначено, що існували тези про недоліки самого суспільного стану Речі Посполитої, де влада не відповідала на виклики часу й не запроваджувала необхідні реформи, зокрема не усвідомлювала зміни ролі козацтва у соціумі. Відзначено, що в описі бойових дій історики здебільшого некритично відтворювали свідчення польських джерел, які давали однобічну картину подій із прославленням польських військ, перебільшенням завданих козакам втрат і зображення супротивника як доволі недолугої примітивної маси. Стверджено, що, висвітлюючи наслідки повстання 1625 р., історики здебільшого сходились у оцінках його як такого, що не усувало причин, що до нього призвели, а лише загострювало конфлікт. Виснувано, що цікавими є тези істориків, які розглядали тогочасні козацько-татарські відносини й вбачали у них початки їх плідної співпраці уже в часи Хмельниччини.

DOI: https://doi.org/10.33402/ukr.2025-42-140-152