Франкознавчі праці Миколи Ільницького (спроба метакритичного дослідження)

Анотація

Розглянуто франкознавчі студії Миколи Ільницького, знаного й авторитетного історика літератури, теоретика, літературного критика. Констатовано, що в науковому доробку вченого дослідження творчості Івана Франка займає значне місце. Вказано, що спадщина письменника по-справжньому зацікавила М. Ільницького ще в його студентські роки, коли сумлінно перечитував 20-томне зібрання творів, писав курсові роботи і їздив читати лекції про нього, відвідував ті місця Дрогобиччини та Турківщини, де бував І. Франко. З’ясовано, що звернення дослідника до постаті письменника було спершу принагідне, спорадичне, а від 1986 р., коли в журналі «Жовтень» (тепер – «Дзвін») опубліковано працю «Все, що мав у житті: Повість “Перехресні стежки” в світлі авторської особистості», стало постійним. Виявлено, що зближення образу головного героя з постаттю автора в романі, що його догледів дослідник, вивело його на ліричну драму І. Франка «Зів’яле листя», вивчення якої під новим кутом зору тоді активізувалося. Зазначено, що, з огляду на виразну співвіднесеність образу автора й героїв ліричної драми та роману «Перехресні стежки», учений віднайшов чимало спільного, тож з’явилася розширена й поглиблена студія «Все, що мав у житті: Повість “Перехресні стежки” і лірична драма “Зів’яле листя” в світлі авторської особистості». Зауважено, що у збірці франкознавчих студій Миколи Ільницького «Іван Франко: антиномія природи і духу: Розвідки, інтерпретації», яка вийшла друком 2023 р., її волею автора не випадково опубліковано на чільному місці. Описано, що під обкладинкою цієї книжки зібрано 19 праць, кожна з яких в уяві читача розкриває нову грань дослідника-франкознавця, який уміє добачити те, що до нього не вдавалося нікому: віднайти суголосні мотиви у творчості різних письменників (І. Франка й Й. В. фон Ґете, І. Франка й А. Міцкевича, І. Франка й Г. Хоткевича); наблизитися до розкриття секретів Франкової творчості (завуальовані звернення до міфологізму, фольклору, символіки тощо); вибудувати свою, глибоко особистісну лінію пізнання та інтерпретації тексту митця. Звернено увагу на те, що М. Ільницький-франкознавець порушував непрості й суперечливі проблеми «вічних огнив духу» у взаємозв’язках із природою; його студії написано впродовж досить тривалого проміжку часу, проте жодна з них не втратила своєї актуальності та демонструє читачеві «скарб чуття багатий» їхнього автора.

Виявлено, що дослідник застосовував різні підходи та методи аналізу матеріалу: компаративістичний, герменевтичний, психологічний, close reading, історико-літературний тощо, що дає змогу збагнути сутність літературного явища, зіставити її з однотипним феноменом з інших літератур, з’ясувати тонкощі психології творчості, світоглядні й естетичні складники еволюції Франкового творчого шляху, осмислити філософію існування людини, митця, соціуму, нації. Виснувано, що завдяки широкій ерудиції кожну проблему М. Ільницький розглядав широкому літературному (ширше – гуманітарному) контексті.

DOI: https://doi.org/10.33402/ukr.2025-42-292-308