Літературна сильветка Петра Марценюка

Анотація

Розглянуто життєвий шлях і творчість волинського журналіста й поета Петра Марценюка (1923–1999) за матеріалами доповненого видання книжки «Прожите й пережите» (Луцьк, 2024), яка містить його вірші та спогади, фотокопії документів, а також спогади про нього його колег (упорядниця – донька Лариса Петрівна Павленко, відома мовознавиця). Простежено драматичну долю сина хлібороба, якого під час колективізації 1928–1933  рр. за відмову вступати до колгоспу вислали на Сибір, де він пропав. Петра Марценюка 1949 р., незважаючи на те, що був фронтовиком, мав бойові нагороди, звинуватили в «націоналізмі» й заслали на Колиму, звільнили 1956 р. на початку хрущовської відлиги. Зазначено, що він закінчив заочно факультет журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка і працював кореспондентом у Луцьку, друкувався в обласній та республіканській пресі, видав книжки нарисів.

Схарактеризовано віршову спадщину П. Марценюка. Зауважено, що її найцінніший пласт становлять автобіографічні вірші, написані, зокрема, в колимських таборах (розділ «Колимські послання»). Констатовано, що сповідальні поезії звернуті до матері, дружини, доньки, сестри, племінників, друга. Відзначено, що П. Марценюк писав також лірику календарно-пейзажну (весняні, осінні та зимові образки) і календарно-святкову (на Різдво Христове, Водохреще, Новий рік, про Коляду). Констатовано, що його поезія наскрізь пройнята національним патріотизмом і колоритом. Привернуто увагу до його вірша «Українські Фермопіли», присвяченого героям Крут. Доведено, що майстерними й дотепними є гумористичні та сатиричні вірші на моральні теми, пізнавально-виховні, динамічні вірші для дітей. Виснувано, що попри тяжку долю замолоду П. Марценюк згодом був щасливий як сім’янин, творив життєствердну поезію.

DOI: https://doi.org/10.33402/ukr.2025-42-345-356