Поезія як свідчення: голос Вікторії Амеліної

Анотація

Вивчено особливості сучасної української мілітарної поезії крізь призму творчості Вікторії Амеліної. Основну увагу зосереджено на проблемі голосу свідків та травми покоління, яке застала війна. Осібно закцентовано на проблемі пам’яті, що слугує основним засобом репрезентації власної ідентичности, яка відображається в різних аспектах. Охарактеризовано постать Вікторії Амеліної, відомої української письменниці, громадської діячки, волонтерки, авторки романів «Синдром листопаду, або Homo Compatiens» (2014) та «Дім для Дома» (2017), книжкок для дітей «Хтось, Або Водяне Серце» (2016) та «Е-е-есторії екскаватора Еки» (2021), лауреатки міжнародних та всеукраїнських премій, яка була вбита влітку 2023 р. у м. Краматорськ унаслідок влучання балістичної ракети «Іскандер» у піцерію «Ria». Проаналізовано поетичну збірку «Свідчення», що вийшла вже після смерті авторки у 2024 р., яку можна трактувати як его-документ фіксації злочинів та болю, історії спротиву та боротьби. Головно увагу зосереджено на перенесенні травматичного досвіду сучасної російсько-української війни засобами літератури, а також означено особливості поезії В. Амеліної, зокрема закцентовано на основних мотивах віршів, написаних після повномасштабного вторгнення (мотив смерті, мотив утрати дому та його віднайдення, мотив пам’яті, оптимістична візія майбутнього, мотив віри та зневіри в Богові). Простежено, як функціонує пам’ять покоління, яке застала війна, як література конструює пам’ять, у який спосіб перехрещуються «давня» і «нова» пам’яті, як відбувається картографування місць пам’яті та які механізми є найдієвішими в процесі прописування досвіду війни на сучасній меморіальній мапі українців. Також увагу зосереджено на найважливіших та найзнаковіших ландшафтах і топосах війни, зокрема містах та місцях пам’яті, болю, спротиву (рідний дім, чужий дім, укриття, рідне місто, братська могила, пам’ять тощо).

DOI: https://doi.org/10.33402/ukr.2025-42-357-369