Потенціал цивілізаційного аналізу в історичному пізнанні

Анотація

Порушено питання доцільності використання природознавчої методології в історичній науці. Серед основних причин для того вказано проблему суб’єкта й об’єкта пізнання. Констатовано, що у випадку гуманітарних дисциплін, які вивчають людей і суспільство, їхнє розділення завжди мало проблеми, однак воно до кінця не вирішене. Виокремлено іншу проблему – практичність пізнання. Висунуто тезу про те, що її теперішній рівень незадовільний, адже при належній методології історія здатна стати більш суспільно прикладною. Стверджено, що обидві проблеми можливо вирішити із застосуванням природничих теоретичних концепцій.

З огляду на таку специфіку, для початку розглянуто засади становлення наукової методології, починаючи з наукової революції XVI–XVII ст., згодом – вплив класичного позитивізму XIX ст. на становлення історії як науки й академічної дисципліни. Серед основних причин невдачі цього напряму розібрано як редукування людського індивіда до психоемоційної істоти і європоцентричну лінійно-поступальну схему історії, так і радше несвідому відмову послідовно переймати природничу методологію, охопно з експериментальними перевірками гіпотез.

Розглянуто цивілізаційний підхід до історичного процесу. Водночас проаналізовано концепції класиків цього напряму – Ніколая Данілєвского, Освальда Шпенґлера й Арнольда Тойнбі. Вивчено їхній підхід до вирішення проблем об’єктивності та практичності історичного пізнання. Детально представлено цивілізаційний аналіз і Модель розвитку технологічної цивілізації авторства українського вченого Володимира Стуса. Розписано на прикладах перспективи методології цієї галузі в історії – прогнозування як дальнього і ближнього майбутнього, так і минулого, щоб мати змогу розробляти суспільні й особисті життєві стратегії, припинити старі дискусії істориків та обмежити спекуляції на давнині.

DOI: https://doi.org/10.33402/ukr.2024-39-70-82