Українські ойконіми на -ець, -иця з однаковими етимонами

Анотація

Зазначено, що українська ойконімія – це джерело вивчення лексичної системи української мови, а також способу мислення й уявлень українського народу; це писемні свідчення української історії, традиції, а також один із визначальних чинників української національної ідентичності. Відзначено, що значні досягнення в дослідженні українських назв населених пунктів у двох аспектах (регіональному та формантному) вже дали певні результати у вивченні психології називання українських поселень.

Проаналізовано українські ойконіми із формантами -ець, -иця, що належать до давніх топонімів. Об’єктом дослідження обрано назви населених пунктів на -ець, -иця з омонімними коренями, а предметом – лексико-семантичні групи цих онімів. Зауважено, що суфікси -ець та -иця належать до праслов’янських морфем, вони виконували у праслов’янській і виконують у сучасній українській літературній мові ті самі функції як на апелятивному рівні, так і на рівні ойконімії, однак за допомогою суфікса -иця, на відміну від форманта -ець, сформовано групу найменувань жіночого роду. Тому метою статті обрано визначити, чи пов’язане називання поселень з формантом -иця з відповідними поселеннями на -ець.

Виокремлено групи ойконімів із формантами -ець, -иця відповідно до їхнього походження: відгідронімні найменування (що походять від того самого гідроніма та різних гідронімів); відтопографічні ойконіми; назви, пов’язані між собою; демінутивні оніми.

Зазначено, що дослідження українських ойконімів із формантами -ець, -иця показало, що на рівні ойконімії рідко можна простежити зв’язок між відповідними ойконімами чоловічого та жіночого родів. Очевидно, вибір суфікса зумовлено родовою назвою водойми, біля якої було розташоване поселення, існуванням відповідного апелятива з певним формантом, а також впливом значного ареалу ойконімів із конкретним формантом у визначеному регіоні.

DOI: https://doi.org/10.33402/ukr.2024-39-196-206