Словотвірна продуктивність родового відмінка однини: реалізація в геортонімії, специфіка деривації
Ключові слова:
морфологічна форма, родовий відмінок однини, твірна база, семантико-граматичний спосіб, трансономатизація, транспозиція, геортонім, агіонімАнотація
Розглянуто семантико-граматичні особливості творення геортонімів, мотивованих агіонімами у формі родового відмінка однини. Зазначено, що це не просто перенесення назви на основі метонімії ім’я святого → найменування свята на його честь. Констатовано, що семантичні, морфологічні й синтаксичні зміни у лексикалізації непочаткової твірної форми з переосмисленням у межах частини мови найточніше відображає лексико-морфологічний спосіб, згаданий у працях І. Ковалика, або ж робочий термін цієї статті «семантико-граматична деривація». Встановлено, що залежно від стилю, у синтаксичній конструкції можуть редукуватися два типи іменників, що керують родовим відмінком агіоніма: передонімні апелятиви (день, свято) і стрижневі компоненти складених офіційно-церковних назв свят (Собор, Пам’ять). Важливою передумовою трансономатизації родового відмінка агіоніма визначено його вживання у функції неузгодженого означення при іншому іменнику, а далі відбувається трансформація словосполучення у граматичну форму. Зауважено, що зафіксовані ілюстрації цього явища узагальнено можна поділити на дві групи: усі можливі синтаксично розрізнювані відмінки, виражені скам’янілою керованою морфологічною формою родового однини твірного неузгодженого означення без означуваного апелятива; форми, що вторинно набули парадигми твірної бази – імені святого, на честь якого названо свято.
Наголошено, що і нетипова початкова форма, і своєрідна система відмінків, нетотожна парадигмі дериванта, зумовлені мотивацією аналізованих назв свят непочатковою морфологічною формою – саме за такої деривації родовий відмінок однини виявляє високий словотвірний потенціал у геортонімії.
Посилання
Белей, О. (2014). Статус українських сакронімів та принципи їх класифікації. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства, 19, 12–16.
Бочарова, І. В. (1999). Лексико-семантичні та граматичні параметри назв релігійних свят у сучасній українській мові [автореф. дис. … канд. філол. наук, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова]. Київ.
Воропай, О. (1958a). Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис, 1. Мюнхен. https://svit.in.ua/kny/voropaj/znn_t1.pdf
Воропай, О. (1958b). Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис, 2. Мюнхен. https://www.svit.in.ua/kny/voropaj/znn_t2.pdf
Гнатюк, Л. (2021). Агіоніми та похідні від них у мовній картині світу українців XIX ст. (на матеріалі збірки Матвія Номиса «Українські приказки, прислів’я і таке інше»). Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія, 1(45), 182–188. http://visnyk-philology.uzhnu.edu.ua/article/view/245167
Голянич, М. І., Стефурак, Р. І., Бабій, І. О. (2011). Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія. Івано-Франківськ: Сімик, 117–118.
Гумецька, Л. Л. (1962). Ономастичний формант -ят- в українській мові, Слов’янське мовознавство, 4, 17–32.
Ґрещук, В. В., Бачкур, Р. О., Джочка, І. Ф., Пославська, Н. М. (2007). Нариси з основоцентричної дериватології. Івано-Франківськ: Місто НВ.
Жовтобрюх, М. (відп. ред.). (1979). Словотвір сучасної української літературної мови. Київ: Наукова думка.
Єрмоленко, С. С. (2017). Особливості реалізації геортонімів у контексті народнокалендарних прислів’їв (граматичний і міфологічний аспекти). Мовознавство, 2, 3–13. https://www.inmo.org.ua/oleksandr-potebnya.html
Ковалик, І. (2007). Вчення про словотвір. Вибрані праці, 1. Івано-Франківськ; Львів: Місто HB.
Ковалик, І. (2008). Питання українського і слов’янського мовознавства. Вибрані праці, 2. Львів; Івано-Франківськ.
Кравченко, Л. О. (2012). Матроніми в сучасних українських говірках. Студії з ономастики та етимології. Київ, 118–130.
Кузьма, І. (2023). Власні назви як результат словотвірної продуктивности іменникових форм: називний і родовий множини як твірні бази при ономатизації/ трансономатизації. В Г. Дидик-Меуш (відп. ред.), Мовознавча комісія НТШ. З історії людей та ідей. Львів, 203–220.
Кузьма, І. (2024). Словотвірна продуктивність іменникових форм: питання реалізації в українській антропонімії (родовий однини). Записки Наукового товариства імені Шевченка (Т. 276. Праці Філологічної секції). Львів, 360–376.
Купчинська, З. (2012). Ойконімія України XVIII–ХХ ст. з родовим належності. Вісник Львівського університету. Серія філологічна, 56/1, 264–272.
Лесів, М. (2000). Назви великих християнських празників в українській мові та в християнській традиційній культурі. Християнство й українська мова. Львів, 50–57.
Невідомська, Л. Л. (2002). Ще раз про сутність лексико-семантичної деривації. Актуальні проблеми українського словотвору. Івано-Франківськ, 105–117.
Номис, М. (упоряд.). (1993). Українські приказки, прислів’я і таке інше. Київ. https://chtyvo.org.ua/authors/Nomys_Matvii/Ukrainsko_prykazky_pryslivia_i_take_inshe/
Плющ, М. Я. (2010). Граматика української мови. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. Київ: Видавничий Дім «Слово».
Редько, Ю. К. (2023). Сучасні українські прізвища (походження, словотвір, поширення). Львів.
Франко, І. (2014–2021). Галицько-руські народні приповідки. Львів. (1901–1910). Цифрове перевидання. Київ. https://www.academia.edu/50820519/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%BE_%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D1%96_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D0%B8
Чучка, П. (2005). Прізвища закарпатських українців. Історико-етимологічний словник. Львів: Світ.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2024 Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
