Боярин Дмитро Дядько в історичних джерелах і сучасній історіографії
Ключові слова:
Дмитро Дядько, князь Юрій-Болеслав Тройденович, Галицько-Волинська держава, Романовичі, Кудин, боярствоАнотація
Розглянуто постать боярина Дмитра Дядька в історіографії та історичних джерелах. Встановлено, що реконструкція окремих боярських портретів у XIV ст. досить дискусійна, оскільки брак джерел не дає змоги навіть повністю відтворити перебіг політичних змін. Водночас потенціал поєднання літописних даних та актового матеріалу дав змогу по-новому інтерпретувати окремі елементи історії боярських родів, що призвело до узагальнення уже наявних досліджень і формування нового бачення щодо коріння боярського роду цього непересічного нобіля.
Із княжих грамот XIV ст. встановлено, що Дмитро Дядько згаданий поряд із Васьком Кудиновичем. Звістки про боярина Кудина вміщено також в незбереженому сьогодні синодику городищенського монастиря. На основі дослідження літописних пам’яток зʼясовано, що повідомлення книжника про «Дѧдьковъ градъ» знищений за наказом Романовичів у землях болоховців, «Дѧдьковъ градъ» згаданий поряд із містечком «Коудин». На підставі цього висунуто припущення, що рід Дмитра Дядька (разом із сімейством Кудиновичів) походив саме з Болохівщини.
Показано, що така запропонована версія щодо походження боярина Дмитра також не заперечує того, що Дядьковичі могли бути вихователями Романовичів, володіти деякими землями на заході Галицько-Волинської держави (біля Перемишльського замку). Однак, як встановлено на підставі аналізу галицько-волинської частини Іпатіївського літопису й актового матеріалу XIV ст., впливовий боярин походив із середовища болохівської знаті, а його рід давно служив Романовичам. Наголошено, що це дає змогу пояснити його вагомий статус при дворі князя Юрія-Болеслава Тройденовича. Відомо, що після вбивства останнього боярин Дмитро Дядько разом із Данилом Острозьким звернулися по допомогу до монгольського хана. Продемонстровано, що, зважаючи на давні контакти болоховців із монголами, здійснити таку дипломатичну операцію зі східних володінь Романовичів було значно простіше. Тож наголошено, що «ординський чинник» також може побічно засвідчити належність Дмитра Дядька до болохівської еліти, яка, як доведено, мала давні приязні контакти зі степовиками.
Посилання
Болеславъ-Юрій ІІ: Гонсиоровский, О., Куник, А., Лаппо-Данилевский, С., Линниченко, И., Пташицкий, С., Режабек, И. (сост.). (1907). Болеслав-Юрий II, князь всей Малой Руси. Сборник материалов и исследований, сообщенных. Санктъ-Петербургъ.
Войтович, Л. (2006). Княжа доба на Русі: портрети еліти. Біла Церква: Вид. О. Пшонківський.
Войтович, Л. (2015). Галич в політичному житті Європи ХІ–ХІV століть. Львів.
Войтович, Л. (2021–2022). Ще раз про «казімєжовску легенду». Княжа доба: історія і культура, 15, 147–171.
Волощук, М. (2012). Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика I. Княжа доба: історія і культура, 6, 269–280.
Волощук, М. (2014). «Русь» в Угорському королівстві (ХІ – друга половина XIV ст.): суспільно-політична роль, майнові стосунки, міграції. Івано-Франківськ: Лілея-НВ.
Грицак, П. (1958). Галицько-Волинська держава. Нью-Йорк.
Грушевський, М. (1993). Історія України-Руси, 3. Київ: Наукова думка.
Крижанівський, А. (1902). Причинки до історії роду Бибельських зібрані арцибіскупом львівським Яном Прохніцьким. Записки товариства імені Шевченка, 48/4. Львів: Накладом Товариствава імені Шевченка, 1–12.
Крип’якевич, І. (1999). Галицько-Волинське князівство. Львів.
Купчинський, О. (2004). Акти та документи Галицько-волинського князівства ХІІІ – першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. Львів.
Мазур, О. (2002). «Demetrius Dedko, provisor seu capitaneus terrae Russiae» (інститут «старійшини» у політичному житті Галицької землі другої чверті XIV ст.). Семінарій «Княжі часи», 14–23.
Мицик, Ю. (2004). Відомості про Україну XIV ст. в хроніці Яна з Чарнкова. Маґістеріум. Історичні студії, 17, 92–97.
Мицько, І. (2014). Дмитро Дядько: генеалогічний етюд. https://zbruc.eu/node/28667
Панькевич, І. (1928). Кілька уваг до вияснення прізвища боярина і перемиського воєводи Дмитра Детка. Ювілейний збірник на пошану академика Михайла Сергієвича Грушевського з нагоди шістьдесятої річниці життя та сорокових роковин наукової діяльности. Київ, 195–196.
Паршин, І. (2015). Вектори політики князя Юрія-Болеслава Тройденовича до року 1333: між набутим та «успадкованим». Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, 5 (306), 4–10.
Паршин, І. (2018). Дипломатія Галицько-Волинської держави: європейські наративні джерела XIII–XV століть. Львів.
Петрик, А. (2009). Великий галицький боярин Дмитро Детко та його рід. Дрогобицький краєзнавчий збірник, 13, 33–44.
Скочиляс, І. (2011). Галицька митрополія XIV – першої половини XV століть: особливості еклезіального, правового та суспільного статусу. Княжа доба: історія і культура, 4, 246–279.
Abraham, W. (1904). Powstanie organizacyi Kościoła łacińskiego na Rusi, 1. Kraków: Drukarnia Uniwersytetu Jagiellońskiego.
Bieniak, J. (2009). Jan (Janek) z Czarnkowa. Niedokończona kronika polska z XIV wieku. Studia Źródłoznawcze, 46, 109–143.
Fejér, G. (Ed). (1833). Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis, 9. Budae: Typis Typographie Regiae Universitatis Ungaricae.
Kronika Halicko-Wołyńska (Kronika Romanowiczów). (2017). In D. Dąmbrowski, & A. Jusupović (Eds.), Monumenta Poloniae Historica. Nova Series, 16. Kraków; Warsaw.
Paszkiewicz, H. (1925). Polityka ruska Kazimierza Wielkego. Warszawa: Nakładem Kasy im. Mianowskiego Instytutu Popierania Nauki.
Tęgowski, J. (2009–2010). Okoliczności wstąpienia na tron halicko-wołyński Piasta mazowieckiego Bolesława Trojdenowica (nieznane dokumenty ruskie z XIV wieku). Studia Podlaskie, 18, 313–328.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2025 Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
