Тарас Франко як «неблагонадійний» директор ідеологічного музею свого батька

Анотація

Розглянуто діяльності Т. Франка як директора Музею Івана Франка у Львові, що припала на 1947–1949 рр. і відбувалася в час посилення радянської ідеологічної пропаганди й активного творення культу І. Франка як Каменяра та письменника-революціонера. На підставі архівних джерел встановлено головні причини призначення Т. Франка на посаду директора, розкрито внутрішній конфлікт сина між необхідністю облаштування прорадянської експозиції та неприйняттям радянських штампів і парадигм, викривлень і спотворень образу його батька. Вказано на умови постійного ідеологічного тиску радянської влади на роботу директора й музейних працівників, атмосферу донесень і шпіонажу.

З’ясовано роль Т. Франка в налагодженні науково-дослідної роботи музею, організації експедицій на Дрогобиччину, примноженні фондів цінними експонатами, поповненні книгозбірні, встановленні першого в Україні пам’ятника І. Франкові роботи Г. Пивоварова, написанні низки важливих фактографічних мемуарних статей і нарисів, створенні галереї малярських робіт про письменника.

Встановлено, що причиною звільнення Т. Франка з посади в музеї стала низка «політичних» і «буржуазно-націоналістичних помилок», які виявлялися насправді в небажанні сина фальсифікувати біографію свого батька та спотворювати його справжній образ на догоду радянській системі. Встановлено, що після звільнення з посади справжні здобутки Т. Франка як директора музею свого батька було приховано (його статті, мемуари та картини збереглися у фондах) або приписано іншим особам (ініціативу у встановленні першого пам’ятника І. Франкові несправедливо присвоїв наступний директор – І. Кияшко). Зʼясовано, що покаранням для «непокірного» сина стало його примусово-добровільне переселення зі Львова до Києва влітку 1950 р.

DOI: https://doi.org/10.33402/ukr.2025-41-230-243