Винайдення жіночої старості: досвіди жіночого старіння як практика повсякденного життя в сучасній українській малій прозі

Анотація

Здійснено спробу ревізувати досвіди жіночого старіння крізь призму студій повсякдення в сучасній малій українській прозі. Простежено підходи до дослідження і дефініції повсякдення в контексті історії, філософії, антропології, культурології. Досліджено вплив повсякдення на буття старої жінки. Зосереджено увагу на тому, як у контексті повсякдення старі жінки освоюють простір і час. Висвітлено особливості комунікації старих жінок зі світом та власним тілом. Основний акцент зроблено на осмисленні дому як простору, що, з одного боку, обмежує жінку впродовж усього її існуванням, слугуючи метафорою замкненості у своєму досвіді, а з другого – є потенційною зоною безпеки та творчості. Наголошено на прагматичному й афективному аспектах дому в житті старої жінки. Досліджено циклічність часу для старої жінки, що розгортається нелінійно, йде врозріз із дійсним історичним часом, відтак циклічність забезпечує ритуалізованість повсякдення.

Детально розглянуто літературні репрезентації повсякденних практик у малій прозі Артема Чеха («Район Д»), Ірини Цілик («Червоні на чорному сліди») та Тані Малярчук («Звірослов»). Висвітлено, як через повсякденні ритуали героїням удається взаємодіяти з іншими, протистояти або ж піддаватися впливу старіння, освоювати новий життєвий світ цього вікового періоду. Наголошено на нерозривному зв’язку між тілом та містом, що впливає також і на мову персонажок. Констатовано важливість виходу старої жінки за межі повсякденності (через святкові ритуали чи поворотні зустрічі з молодшими поколіннями), що часто призводить до переломних моментів для застиглого буття старої жінки, а водночас може й бути нагодою переосмислення себе. Вказано на амбіваленість усталеності повсякденного життя: з одного боку, воно є джерелом стабільності, а з другого – обмежує можливості старої жінки.

DOI: https://doi.org/10.33402/ukr.2025-41-280-288