Культ «гордих літер»: до питання про основний сюжет поезії Ігоря Римарука

Анотація

Вперше комплексно проаналізовано закономірність художнього світу, розбудованого в ліриці І. Римарука.

Зʼясовано статус логодицеї в Римарукових віршах. Зазначено, що досі ця проблематика не ставала предметом спеціального дослідження, щоби здобути принагідні власне поетологічні та компаративні інтерпретації.

Згідно з обґрунтованою концепцією, у доробку цього письменника, одного з лідерів літературного покоління 1980-х років, акцентовано на міфі про життєдайність мовлення:  ідеться про прагнення персонажів налаштовуватися на відповідну комунікативну стихію з дотриманням культу слова.

Звернено увагу на те, що настанова на розгортання логодицеї породжує подієвий ланцюжок, позначений низкою особливостей у творах, що належать до різних періодів: у 1980-х – на початку 1990-х років (книжки «Висока вода», «Упродовж снігопаду», «Нічні голоси») на передньому плані окреслено захист самодостатнього слова, який здійснює ліричний субʼєкт-ентузіаст; наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років (розділ «Видіння» з вибраного «Діва Обида») активніше осмислено виклики для тексту, сповненого автентичних сенсів, та його прибічників. Урешті, подано аргументи на користь того, що у збірці «Бермудський трикутник» і великою мірою в посмертному виданні «Божественний вітер» апробовано відкритість мови до повсякденних реалій з уникненням цілковитої профанності.

Доведено, що І. Римарук послідовно виявляв винятковий інтерес до пошуків гармонії між усним мовленням і письмом, нюансував (подекуди парадоксально) поліфонічність розмовно-побутової лексики, спостерігав амбівалентність текстуалізації світу.

При цьому результатами дослідження підтверджено, що найзначущіший сюжет у поезії вісімдесятника незмінно ґрунтується на пробудженні творчого імпульсу й ідеалізації «гордих літер» (образ із медитації «Якщо я помиливсь...» зі збірки «Упродовж снігопаду»).

DOI: https://doi.org/10.33402/ukr.2025-41-301-307